Центр допомоги та логістики "Паляниця" продовжує рубрику "Історії війни". Це історії переселенців, які були вимушені покинути рідні домівки внаслідок агресії російської федерації. Сімʼя Ленко. Евеліна та Артем. Їх діти Микита 2013 р.н. та Єва 2021 р.н. Бабуся Світлана та прабабуся Зінаїда 83 роки.
Ми проживали в маленькому затишному м. Костянтинівці, Донецької області. До війни ми вважали себе абсолютно щасливими людьми. У нас було все ‒ родина, двоє маленьких діточок, новий великий дім, на купівлю якого ми збирали більше 10 років, улюблена робота. Та рано вранці 24 лютого 2022 року годуючи груддю свою маленьку донечку ми почули вибухи. З кожним днем вибухи ми чули дедалі частіше і ближче до нас. Артем облаштував підвал, як міг, але з немовлям проводити там години тривог було неможливо. Від кожного вибуху переховувались у коридорі та, щоб у ночі не лякати дітей, змушені були ночувати на підлозі. Також довелось забрати до себе мати та бабусю Артема, бо їздити до них ставало страшно і небезпечно. Роботи не було. Більша частина магазинів та аптек вже не працювали. Відділення пошти були закриті. Одного дня ракета прилетіла в декількох кілометрах від нас, наш будинок здригнувся. Артем сказав: «все, я вас вивезу у безпечне місто, я більше не можу ризикувати вашими життями» і ми були змушені залишити свій улюблений дім та залишити все те що мали… А через пару тижнів після нашого від’їзду у місті припинили подачу газу та води. Гуманітарна катастрофа, не інакше. Рішення їхати до міста Кам’янського для нас було очевидним. Ми ні на хвилину не пожалкували про нього. Територіально нас все влаштовувало. Квартиру, дякувати Богу та небайдужим людям, теж швидко знайшли. Були дуже приємно вражені інфраструктурою та добрими і чуйними мешканцями цього міста. Спочатку ми довго адаптувались та прислуховувались, чи не чутно ракет і вибухів, та все видивлялись ворожі літаки. Але все добре, лише повітряні тривоги не давали забути що війна в Україні. Артем повернувся в Костянтинівку, щоб зібрати остатки нашого врожаю. Нам дуже допомогли речами, іграшками та продуктами харчування. Допомогли одразу і продовжують підтримувати, за що ми дуже вдячні! З вірою в світле майбутнє та нашу скорішу перемогу!
