Центр допомоги та логістики "Паляниця" продовжує рубрику "Історії війни". Це факти, свідоцтво про те, як звіряча агресія російської федерації зруйнувала мирне життя українців. Це історії переселенців, які були вимушені покинути рідні домівки внаслідок агресії російської федерації. Родина Горошко. Владислав та Аліна, їх донька Ніколь 2021 р.н. З м. Дружківка Донецької області.
У 2013 році я закінчила 9 класів і вступила до технікуму в м. Комсомольськ Донецької області. Жила цей час у бабусі. У 2014 році, коли війна почалася в перше, я там бачила все те, що відбувається тут зараз. У 2016 році я закінчила технікум і повернулася в рідне місто. Чоловік також в 2016 закінчив університет і повернувся до Дружківки. Ми взагалі все своє життя жили у рідному місті. Ми з чоловіком в 2021 році стали молодими батьками, щодня раділи досягненням і вмінням нашої Ніколь, будували плани на майбутнє і просто раділи життю. Що вихідних ми їздили в сусіднє село в гості до батьків чоловіка, щосуботи ходили в лазню з рідними. У нас були свої звички, свої маленькі радощі та традиції. 24 лютого 2022 року коли почалась в друге війна, ми з дитиною спочатку переїхали жити в село до бабусі. В рідному місті не стало води і газу. Практично не працювали магазини, а в тих, що відкриті, є по мінімуму продуктів і захмарні ціни, на все місто працює всього дві аптеки, в яких на жаль практично нічого немає. Після того, як голова Донецької військової адміністрації оголосив про евакуацію з області, ми з дитиною виїхали в місто Кам'янське. На жаль, наш тато, мої та його батьки, друзі змушені залишатися в Донецькій області. Я дуже за них переживаю щодня. Дуже важко сидіти в теплі, затишку та безпеці, коли всі рідні далеко й у небезпеці. Місто Кам'янське прийняло нас дуже добре. Коли ми тільки приїхали, воно мені не сподобалося, тому що я сумувала за будинком і своїм рідним містом. Але через якийсь час я зрозуміла, що це місто дуже гарне. У ньому є все, що потрібно для хорошого життя. Місто дуже красиве і чисте, люди дуже добрі та чуйні. Мені вдалося знайти багато центрів, в яких нам з Ніколь надають гуманітарну допомогу, в перші дні приїзду ми познайомилися з сусідкою, яка подарувала стільчик для годування дитини. Нам дуже подобається лівобережний парк і звичайно ж набережна. Але все ж таки дуже хочеться якнайшвидше повернутися додому, бути поряд з рідними, зі своєю родиною.
