Центр допомоги та логістики "Паляниця" продовжує рубрику "Історії війни". Це факти, свідоцтво про те, як звіряча агресія російської федерації зруйнувала мирне життя українців. Це історії переселенців, які були вимушені покинути рідні домівки внаслідок агресії російської федерації. Історія трьох родин, яких об’єднала війна. Родина Прядка Ольга Вікторівна та Олег Віталійович, донька Кайданович Юля Ігорівна її чоловік Кайданович Андрій Леонідович, їх донька Поліна 2012 р.н., свекруха Кайданович Валентина Іванівна. Проживали в м.Слов’янськ Донецької області.
До 24.02.2022 року ми всі жили окремо. Я з чоловіком мала великий приватний будинок з альтанкою. Донька після одруження з Андрієм переїхали жити на свою квартиру. Свекруха теж мала свою окрему квартиру. Всі свята, за традицією, ми святкували у нас. Особливо вся родина любила церковне свято Пасхи. Після церкви ми всі разом збирались в альтанці, відкривали сезон свят на природі, адже Пасха завжди на весні. З початку війни ми не хотіли виїжджати, бо думали, що все повинно скоро скінчитись. Але вона не скінчилась і все складніше було виживати в нашому містечку. Переживаючи дуже за онуку, яка в свої 10 рочків дуже мужньо трималась, майже як доросла. Ми бачили, що після кожної сирени та вибуху її психологічний стан погіршувався все більше, наполягли щоб донька разом з нею як найшвидше виїжджала з країни. Доїхали вони до Германії. Прожили там півроку. Більше не змогли, бо дуже хочеться додому. Поки вони перебували за кордоном ми переїхали до м. Камʼянського, тому що у Слов’янську перебувати вже було в край небезпечно. Донька разом з онучкою приєднались до нас. Живимо ми всі разом в одно кімнатній квартирі. Саме місто Камʼянське нам нагадує наше містечко, таке ж маленьке та затишне.
