Центр допомоги та логістики "Паляниця" продовжує рубрику "Історії війни". Це факти, свідоцтво про те, як звіряча агресія російської федерації зруйнувала мирне життя українців. Це історії переселенців, які були вимушені покинути рідні домівки внаслідок агресії російської федерації. Родина Родіних, з міста Слов'янськ, Донецької області. Далі - слово Надії.
УКР/ENG
Ми народилися і жили в Слов'янську Донецької області, Україна. Там жили і наші літні батьки. Там народилися наші діти, це наше рідне місто. Як більшість людей, ми звикли до свого будинку і доклали багато зусиль, щоб зробити його затишним і комфортним для проживання. Коли почалася війна, я продовжила працювати в нашій місцевій мережі бакалійних магазинів, щоб забезпечувати людей у місті та свою родину продуктами харчування. Мій чоловік, як і мама, інвалід, тому я була єдиним постачальником. Мені також доводилося доглядати за свекрухою та батьком. Ми забрали їх до себе додому, бо було небезпечно. Протягом 100 днів ми намагалися вижити в Слов'янську під бомбардуванням, без газу, води, світла тощо. У нас був кіт, велика собака кавказька порода, а коли почалася війна, ми також дали притулок покинутій німецькій вівчарці Мірі. Тому всім нам було важко знайти місце для переїзду та проживання. Спочатку моя свекруха, старенька жінка 72 років, вирішила евакуюватися і завдяки волонтерам змогла потрапити до Польщі. Потім мого сина волонтерським автобусом привезли до Рівного і вдалося знайти житло, мама-інвалід поїхала в Кам’янське і залишилася у дочки. Ми не змогли знайти будинок для оренди чи квартиру. Все було дуже дорого, а ще в нас була собака. Але далі залишатися в Слов'янську було неможливо і врешті ми з чоловіком вирішили поїхати в Кам'янське. Якась добра людина прихистила нас на своїй дачі, залишилося тільки доглядати за городом і косити траву. Ми залишили свого собаку кавказця, сусідка його погодувала, але він помер від серцевого нападу через гучний вибух. Коли ми приїхали в Кам’янське, нам трохи допомогли волонтери, надали нам продукти, це було дуже корисно. Ми сумуємо за своїм домом, але ми все ще тут. Наближається зима, і нам знову потрібно переїжджати, тому що в цій дачі немає опалення, туалету та гарячої води. Ми знайшли нових друзів, які допомогли нам знайти квартиру, яку ми можемо собі дозволити. Зміна умов і рівня життя видно на фото. Але ми вдячні, що ми живі, у нас є де спати і що їсти сьогодні. Майбутнє невизначене.
Our family story. The Rodins' family, Olexander and Nadya, 48 years old. We were born and lived in Slovyansk, Donetsk region, Ukraine. Our elderly parents lived there as well. Our children were born there, it's our hometown. As the majority of people we got used to our home and payed much efforts to make it cozy and comfortable to live. When the war started I continued working in our local grosery shop chain, to provide people in town and my family with food. My husband is disabled as well as my mom, so I was the only provider. I also had to look after my mother in law and my father. We took them to our house as it was dangerous. During 100 days we were trying to survive in Slovyansk under bombardment, without gas, water, electricity supply etc. We had a cat, big dog Caucasian and when the war started we also gave shelter to the abandoned german shepherd Mira. Thus it was hard to find a place to move and live for all of us. First my mother in law an old woman 72 years old decided to escape an thanks to volonteers she could get to Poland. Then my son was brought to Rovno by volonteer bus and managed to find place to stay, my disabled mother went to Kamyanske and stayed at my daughter's place. We couldn't find a house to rent or apartment. Everything was very expensive and we had dog. But it was impossible to stay in Slovyansk anymore and finally my husband and I decided to go to Kamyanske. Some kind person gave us shelter at his summer cottage house, we just had to look after the garden and cut the grass. Вы отправили We left our dog Caucasian, our neighbour fed it, but it died from heart attack because of the loud explosion. When we came to Kamyanske we got some help from the volonteers, they gave us food, it was so helpful. We miss our home, but we are still here. Winter is coming and we need to move again as ther's no heating, toilet and hot water in this summer house. We made new friends, who helped us to find apartment to rent and we can afford it. The change in conditions and level of life is evident in the photo above. But we are thankful as we are alive, we have place to sleep and what to eat today.The future is uncertain.
